«Серце віддаю дітям»

Прийдіть до школи в гості просто так,
Вона так сильно скучила за вами.
Вона рахує прожиті літа
Сумними і веселими словами

           Ранок. За 15 хвилин восьма. По вулиці поспішає з портфелями за спинами, з сумками через плече дітвора: учні молодших класів, старшокласники. Ось вже на порозі школи, прочиняєш двері і ти в знайомих стінах. Скоро дзвінок на урок…
Хоча й минуло декілька десятків років, як для мене продзвенів останній дзвінок, вишневим та каштановим цвітом осипаються весни, але все одно, опиняючись в рідних стінах, серце починає битися швидше, вдихаєш на повні груди, втрачає владу час, забуваєш, що ти не учень і в пам'яті спливають спогади. Біля шкільного дзвінка стоїть стрункий високий чоловік: бездоганний зовнішній вигляд, стриманий і тактовний, суворий допитливий погляд, але добрі, з нахиленими донизу куточками, ніби усміхаються, очі у яких читається запитання: «Як твої справи, дитино?»
Так, це він – Шраменко Іван Васильович. Ми, тоді ще малі школярі, добре знали, що це завуч, вчитель математики і креслення нашої школи.
Кожного шкільного ранку Іван Васильович отак зустрічав гомінкі юрби учнів. Кому поправить портфеля або зніме шапку, з ким пожартує, а кому й зробить зауваження.
На його уроках ми ніколи не ображались на Івана Васильовича за низькі оцінки і не дозволяли собі порушувати поведінку чи не підготувати домашнє завдання. Ні, ми не боялись, ми поважали цього вчителя. Тому, що було цікаво, він міг посміятись над своїми помилками і ніколи не підвищував голос на учнів, ділився усім що знав, навчав, вимагав високих результатів з кожного, бо прискіпливо ставився насамперед до себе.
Іван Васильович був і є для нас, випускників, авторитетом, професіоналом своєї справи, строгим, але справедливим, бездоганно володіючи педагогічними тонкощами виховання, умінням знайти підхід до кожної дитини. При цьому, не цураючись повсякденного і житейського. Мабуть, Іван Васильович знайшов той «філософський камінь», який перетворює збайдужілих на допитливих, порушників на взірцевих учнів, перетворює просту дитячу душу на золоту душу людини, запалює у серцях віру в себе, оптимізм і щиру любов.
Людина, педагог-професіонал, наставник, приклад і порадник – ось такий він – наш Іван Васильович. Низький уклін Вам!
З 2001 року І.В.Шраменко на заслуженому відпочинку, але продовжує жити шкільним життям. Та й як же інакше? Людина, яка одного разу стала на непросту педагогічну стежку, залишається учителем на все життя.
Шановний Іване Васильовичу, Ваші учні щиро вітають Вас з славним ювілеєм. Вам, наш дорогий ювіляре, Господь Бог подарував активне багате й цікаве життя. Талант служити людям, помножений на щиру синівську любов до землі, на величезне бажання робити оточуючим добро, став запорукою Вашого життєвого успіху. Вам вірять, до Вашої думки прислухаються, Вас поважають і люблять.
У День Вашого ювілею, доземно вклоняємося Вашим гідним і плідним веснам. Бажаємо Вам, наш дорогий, міцного здоров’я, щастя, родинного тепла і добробуту на многая і благая літа!

Голова батьківського комітету
ЗОШ № 1, випускник 1993 р. М.Марунич

Категорія: Ветерани педагогічної праці