Стеблина Володимир Іванович

Так, саме Учителя - з великої лiтери. Я знаю, що кожен iз нас за шкiльний вiк зустрiчає чимало вчителiв. Однi з повагою запам\'ятовуються, вiд других пам\'ять вiдвертається, третi пройшли немов стороною... Та ось одного разу увiйде в клас Учитель - i в цю мить життя твоє назавжди змiниться, ти побачиш себе iншими очима, будеш намагатися стати кращим, розумнiшим i добрiшим. Це означає, що в життя твоє i в серце увiйшов Учитель, щоб залишитися в ньому на всi подальшi роки, допомагати, пiдтримувати тебе, радiти i сумувати разом з тобою, надихати на кращi вчинки.
Зразком для наслідування для педагогів нашої школи був і залишається вчитель-методист, ветеран педагогічної праці, відмінник освіти, вчитель фізики Стеблина Володимир Іванович.
Народився Володимир Іванович 1 січня 1947 року в селі Адамівка Чигиринського району Черкаської області.
Закінчивши школу в 1964 році, Володимир Іванович вступає до Черкаського Державного педагогічного інституту, де навчається за фахом «вчитель фізики». І вже з перших кроків він розуміє, що обрав правильний шлях. Потім була армія.
Перший педагогічний досвід, щира любов до дітей, невгамовне серце, снага до знань привели Володимира Івановича до Смілянської школи №14, потім – до школи №11, а з 1 жовтня 1994 року Володимир Іванович був призначений на посаду вчителя фізики у ЗОШ №1.
З роками набував досвіду, вдосконалював професійну майстерність. І все це він з любов’ю і щирістю доносив до своїх школярів. І з кожним днем зерно розумного, доброго, вічного, любовно посіяне в дитячі душі, давало дружні благодатні паростки. Щиро віддаючи серце учням, Володимир Іванович отримував від них найбільший скарб педагога – дитячу любов. Чітка організація праці, вимогливість до себе і до своїх учнів, чесність і порядність зростили його як педагога, людину і громадянина своєї країни.
Ось спогади вчителя української мови та літератури Ткаченко Лесі Леонідівни про Володимира Івановича: «Згадую, як Володимир Іванович був головою комісії на екзамені з української літератури. Клас Овчаренко Н.М. Діти готувались, але, як завжди, були і ті, хто вивчив лише один білет. Незважаючи ні на що, розповідали лише вивчене. Володимир Іванович вислухав до кінця відповідь учня, а потім перепитав, який номер білета…Я переживала, що відповідь учневі не зарахують, тому з острахом дивилась на Володимира Івановича. Мудра порада прозвучала з його уст: «Іди, сину, вивчи питання свого білета, і ніколи не намагайся пошити в дурні когось, бо лишишся ні з чим». Звичайно, потім той учень все-таки здав екзамен. Мені завжди подобалась витримка Володимира Івановича, повага до нас «молодих» вчителів. Мудро, як батько, повчав: «Не поспішайте, не бійтесь, все буде добре. Головне – бути людиною»».
Володимир Іванович має чудову родину: дружину Галину Іванівну, вчителя математики, та двох дітей: доньку Валентину та сина Сашка, які продовжили його справу.
У народі говорять, що високими є звання «народний», «заслужений», «відмінник освіти», але найвище звання – улюблений вчитель. Мрія його життя здійснилася, він – Вчитель!!! А для кожного його учня – Улюблений вчитель.

Категорія: Ветерани педагогічної праці