Протидія булінгу (цькуванню) у школі: поради та алгоритм дій

Булінг (цькування) є груповим явищем, і впливає на поведінку і почуття кожного із сторін. Булінг не має стати нормою поведінки в групі (класі) і не має залишитись поза увагою. Протидія булінгу (цькування) полягає в плануванні та реалізації ряду заходів, способів, методів, спрямованих на відновлення та нормалізацію психологічного клімату у колективі після випадку булінгу (цькування) та уникнення повторення випадку в окремій групі/класі та в закладі освіти в цілому.

До завдань у сфері протидії булінгу (цькуванню) в закладі освіти належать:

1) створення безпечного освітнього середовища в колективі, де стався випадок, що включає емоційно-психологічну та фізичну безпеку;

2) підвищення рівня поінформованості учасників освітнього процесу про форми, прояви, причини та наслідки булінгу (цькування);

3) формування в учасників освітнього процесу нетерпимого ставлення до насильства, усвідомлення булінгу (цькування) як порушення прав людини, навичок насильницької поведінки;

4) заохочення всіх учасників освітнього процесу до активного сприяння протидії булінгу (цькуванню).

Головними, на чому ґрунтується вся робота з протидії булінгу (цькуванню) в школі, є ряд тверджень:

− всі учасники групи/класу, де виявлений булінг (цькування), потребують формування емоційних та соціальних компетентностей, тобто отримання таких знань, умінь та навичок, які допомагають пізнати свої емоції та управляти ними, особливо негативними емоціями (гнівом, роздратуванням тощо), розуміти емоції і почуття інших, створювати та підтримувати позитивні взаємовідносини, відчувати і демонструвати піклування про інших (емпатію), приймати відповідальні рішення. Часто діти бачать ситуацію лише з своєї точки зору. Вони можуть робити образливі речі через веселощі, не розуміючи, що таким чином травмують почуття інших. Необхідно звертати увагу дітей на почуття та емоції інших у відповідь на образливі слова або дії. Чи хотів би учень/учениця, щоб так ставились до нього/неї тощо;

− діти мають вчитись толерантності. У загальнопедагогічному контексті толерантність трактується як готовність прийняти інших такими, якими вони є, і взаємодіяти з ними на засадах згоди і порозуміння. Коли у колективі є дитина, яка вирізняється своєю поведінкою, інші діти можуть відчувати роздратування та проявляти агресію. Так прояви агресії діти можуть пояснювати тим, що «жертва» булінгу просто «дратує їх» та “сама провокує” або “сама винна”. Необхідно пояснювати дітям, що не можна образити іншого лише тому, що ти роздратований. Замість реагувати на роздратування агресивними нападками, діти мають вчитись казати «ні», «припини», якщо їм неприємно. Вчитель/вчителька, батьки є прикладом для дітей, тому варто спостерігати, як ви реагуєте на тих, хто вас дратує, особливо у присутності дітей;

− в заходах з нормалізації та відновлення психологічного клімату в колективі після випадку булінгу (цькування) має брати участь вся група/клас. Якщо булінг (цькування) все ж таки, це означає, що треба працювати над правилами міжособистісної взаємодії. Насамперед, вчитель/вчителька мають з'ясувати, які правила існували до цього в колективі і чи дотримувались їх діти. Чи застосовувались санкції за порушення цих правил.

− діти мають знати, яка саме поведінка є неприпустимою в міжособистісних стосунках. Більшість дітей розуміють, що ображати інших — це погано, але не завжди можуть оцінити власні вчинки як такі, що ображають інших. Діти часто мимоволі створюють пояснення «я вдарив, тому що він мене дратував», “він перший почав” або «він мені заважає» тощо. Тому не завжди пошук, хто саме є «ініціатором» або «провокатором» булінгу (цькування) допоможе вирішити ситуацію. Варто разом з усією групою/класом виробити спільні та обов'язкові правила міжособистісної взаємодії. А також разом запропонувати визначити покарання за їх порушення. Така причетність до вироблення правил додатково стимулює їх дотримуватись. Вироблені правила слід вивісити на видноті. Зобразити їх можна у вигляді малюнків або простої інфографіки, візуальна інформація сприймається легше.

Для вироблення правил варто використовувати практичні кейси з описом конкретних ситуацій, аби діти самостійно вибирали прийнятні варіанти поведінки та доходили висновку про норми поведінки. Лише через приклади конкретних ситуацій діти можуть зрозуміти, як можна, а як не варто поводитись. Під час таких обговорень варто враховувати вікові особливості дітей та підібрати відповідні ситуації. Під час подібних обговорень варто робити акцент на тому, що: булінг (цькування) неприпустимий, бо це порушує честь і гідність, і такого ставлення ніхто не хотів би до себе; у кожної людини є особисті межі, ніхто не має права їх порушувати; кожний має право на індивідуальні особливості і інші повинні приймати їх такими, якими вони є; коли трапляється ситуація булінгу (цькування), діти не мають мовчати, адже вони мають право на захист, а дорослі зобов’язані реагувати на такі випадки.

Як не варто діяти, працюючи з випадком булінгу (цькування):

− залякувати, («якщо ще раз побачу, тобі буде...», «твоїм батькам буде ...» тощо). Дітям треба повідомити про наслідки, але повага до прав інших має бути сформована не через страх, а через розуміння та прийняття. Інакше діти не вмітимуть справлятись із роздратуванням, і є ризик, що булінг стане прихованим;

− викликати батьків з метою покарання дитини. Батьків важливо інформувати, спілкуватися з ними, залучати до співпраці, але не 5 для того, аби вдома дитину покарали. Це не змінить поведінку кривдників/кривдниці, лише змусить їх робити це потайки або «на зло»;

− не втручатись, чекати, що діти «самі розберуться». Булінг ніколи не припиняється самостійно. Через недостатній розвиток самоусвідомлення та відсутність досвіду діти не у всіх випадках можуть розібратись самостійно. Вміння ненасильницьким шляхом вирішувати конфлікти — це навичка, яка формується цілеспрямовано. Важливо, що вчителі/вчительки, батьки часто виступають моделлю, зразком для наслідування. Якщо дорослі втамовують власне роздратування, принижуючи інших, то діти будуть повторювати цю поведінку. Якщо педагог не показує на практиці, як діяти, коли тебе образили, тоді навичка вирішувати конфлікти не формується. Діти наслідуватимуть приклади з оточення.

− шукати «винного» і з’ясовувати «хто першим почав». Булінг (цькування) є груповим явищем. Можна використати метафору психолога Людмили Петрановської, що булінг – це «хвороба», погана звичка, яка закріпилась у групі/класі. Зазвичай, діти, учасники і так звані глядачі ситуацій булінгу (цькування) відчувають, що ця ситуація неприйнятна. Але не знають, як саме діяти або не наважуються протистояти більшості. Тому треба розуміти, що допомоги потребує вся група/клас, де є булінг (цькування), з метою сформувати нові правила міжособистісної взаємодії;

− замовчувати ситуацію «в інтересах дітей» або щоб «не зіпсувати репутацію» закладу освіти. Виникнення булінгу (цькування) зумовлене повсякденною взаємодію між людьми, яка не була врегульована належним чином. Тому освітній заклад має оцінюватись не за наявністю булінгу (цькування), а за тим, наскільки ефективно вирішуються ці ситуації.

Категорія: СТОПБУЛІНГ