Ви можете слідкувати за відповідями до цього запису через стрічку RSS 2.0.
Ви можете прокрутити до кінця та залишити відгук. Пінги в даний час не допускаються.
Ви повинні авторизуватися, щоб залишити коментар.
Ви повинні авторизуватися, щоб залишити коментар.
Голодомор – страшна біда нашої держави
На долю України випало чимало негараздів: війни, репресії, стихійні явища, але такої біди як голодомор 1932-1933 років не зазнала жодна країна.
28 листопада 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про голодомор 1932-1933 років в Україні», в першій статті якого було визначено, що цей голодомор є геноцидом українського народу. З того часу в нашій державі ушановують пам'ять безневинно загиблих людей . Наша школа активно залучає учнів до різних заходів щодо ушанування пам’яті жертв Голодомору.
У кожному класі було проведено інформаційнні вісники «І пам’ять гострим болем обізветься…». У шкільній бібліотеці створено книжкову композицію « 1932-1933…Забуттю не підлягає». Учителі та учні мали змогу ознайомитись із матеріалами, у яких висвітлені жорстокі факти про численні трагедії та жертви під час Голодомору. Відео та фотоматеріали не залишили байдужими жодного відвідувача. Учні 8 класів провели виховний захід « Дзвони пам’яті». Лекторська група ознайомила учнів із фактами , що призвели до голодомору. У фойє школи підготували тематичну експозицію і провели агітаційну роботи щодо Всеукраїнської акції «Запали свічку пам’яті».
Класні керівники провели виховні години, приурочені вшануванню пам’яті жертв голодомору під гаслом « Голод не зламав».
В актовій залі відбулося засідання дебатного клубу «Максимум» на тему : « Проблему голоду кожна країна спроможна подолати самостійно». Учні 10-11 класів висловлювали думки, наводили аргументи та переконливі факти для підтвердження власних гіпотез із проблемного питання.
Голодомор – страшна біда нашої держави, український народ ще довго оговтуватиметься від непоправної втрати мільйонів безневинно вбитих людей. Але доки ми пам’ятатимемо і вшановуватимемо пам'ять загиблих, поки і матимемо право на життя.
Зроніть сльозу, бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не поодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо – українці!
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас – бо ж ми колись жили.
Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
Учитель української мови та літератури Ткаченко Л.Л.