Пам’ять повертає у минуле….

Цікаво, якою була наша перша у далекі 50-ті роки? Хто очолював педагогічний та учнівський колективи?  Спробуємо перегорнути сторінки історії рідної школи….

У 1956 році поріг нашої першої переступила Гончарова Поліна Йосипівна. Молода, життєрадісна, впевнена у собі  ця жінка очолила педколектив. А за плечима був Херсонський педагогічний інститут (який вона закінчила у 1946 році), робота вчителем математики старших класів у Бірському  районі на Львівщині… Тричі її намагалися вбити, і двічі  рятували учні…

У 1949 році сім’я за направленням  чоловіка переїхала до м. Сміли. Гончарова Полина Йосипівна працювала старшою піонервожатою спец дитбудинку №1, де виховувалися круглі сироти, батьки яких загинули на фронтах  Великої  Вітчизняної  війни, вчителем математики школи № 2, директором школи робітничої  молоді. У 1951 році була призначена на посаду зав. міськвно, де пропрацювала до 1956року.

З 1956по 1961 рік Поліна Йосипівна займала посаду директора школи № 1. За цей період на території школи були побудовані майстерня і теплиця. Учнями під керівництвом вчителів була створена кролеферма і біокуточок, де вирощували тутового шовкопряда. Зароблені кошти учнівський комітет розподіляв на потреби школи та на допомогу напівсиротам. На той період у школі навчалися діти із спец дитбудинку. З ініціативи Гончарової  П. Й. та за погодження профспілкового комітету шефів Машинобудівного заводу на вихідні  дні  дітей із спец дитбудинку забирали в родини працівників заводу, завдяки чому багато сиріт були усиновлені. За  цей період школа №1 стала однією з кращих не тільки в області, а й по Україні, за що Гончарова Поліна Йосипівна була відзначена державними нагородами: «Відмінник народної освіти» та медаллю «За трудовую доблесть».

Згадує  Лідія Юхимівна Павлюк (Нетесана), випускниця нашої школи 1958 року. Поліна Йосипівна, як директор школи, велику увагу приділяла розвитку дитячої художньої творчості. У 1955-1958 роках у школі були засновані та працювали вокальний гурток, шкільний хор, драматичний гурток (керівник  Гмиря Сергій Миколайович, вчитель української мови та літератури). Ставили навіть уривок із опери С. Гулака–Артемовського «Запорожець за Дунаєм», де я виконувала партію Оксани. Усі ми брали участь у міській олімпіаді  учнівської художньої творчості (тоді були саме олімпіади), де школа №1 завжди здобувала перші місця. Пам`ятаю, мене, як переможницю міської олімпіади, уболіваючи як за ученицю та  представницю міста Сміли, Поліна Йосипівна особисто супроводжувала на обласну олімпіаду учнівської творчості, де мене також визнали переможницею. То була моя перша серйозна перемога, і поруч зі мною була Поліна Йосипівна. До Києва я вже їхала самостійно….

Шкільне життя було цікаве, насичене виставами, концертами, святами, які завжди підтримувала наш директор школи та брала в них особисту участь.

Поліна Йосипівна запам’яталася  нам вимогливою, але справедливою, яка з материнською турботою ставилася до школи й учнів, уболівала за їх авторитет. Усі ми завжди захоплено слухали її промови, адже вона була чудовим оратором, володіла мистецтвом впливу на слухача. Для нас, дівчат, Поліна Йосипівна була прикладом  жіночності, освіченості,

та цілеспрямованості.

Згодом, уже в дорослому житті, після закінчення  Харківського інституту  культури, я продовжувала відчувати її підтримку, турботу, допомогу та довіру, працюючи спочатку директором міського Будинку  культури, а згодом-директором Будинку культури СЕМРЗ.

Поліна Йосипівна  Гончарова, її добрі поради й допомога у роботі та у особистому житті завжди були і залишаються дуже цінними, дорогими й пам’ятними для мене. І я вдячна їй за це…

Учениця Поліни Йосипівни, випускниця нашої школи Пєчнікова Галина Максимівна (Величко) згадує… Це була справжня вчителька математики: строга, вимоглива, відповідальна. Це був справжній директор школи, який завжди розумів своїх учнів, підтримував їх. Поліна Йосипівна була дуже гарна, вишукана,  привітна, добра. З нею  хотілося зустрітися, поділитися найсокровеннішим. Вона завжди приходила на допомогу, підтримувала. Поліна Йосипівна не втрачала зв’язок з випускниками. Коли в мене виникли труднощі, я звернулася до свого вчителя, який на той час працював другим секретарем Міському Компартії України. І вона мені допомогла. Досьогодні згадую цю людину добрими, щирими словами. Для мене вона назавжди залишилася ВЧИТЕЛЕМ.

У 1961 році Гончарова П. Й.  була направлена до міста Канева на посаду  третього секретаря   Райкому Компартії, а через три роки повернулася до м. Сміли і була призначена другим секретарем  Міському  Компартії, де і пропрацювала до 1982 року.

Поліна Йосипівна була принциповою, строгою матір’ю: поки вона працювала директором школи №1, її донька Наталія  навчалася в іншій школі, а потім була переведена у першу. Після закінчення інституту Наталія Дмитрівна Гончарова повернулася до рідної школи вчителем фізики.  Двоє онуків Поліни Йосипівни опанували сучасні професії: Олександр – інженер-програміст, Дмитро – інженер по обслуговуванню комп’ютерних систем.

Життя не зупиняється… Час невблаганно летить вперед. Все змінюється. Та пам'ять нетлінна. Народна мудрість гласить: вчитель живе до того часу, поки його пам’ятають учні….

Категорія: Ветерани педагогічної праці / Новини школи