Головна сторінка » Наша творчість » Калина
22 березня 2022 | Фоміна Віра
Прокоментуй!

Калина

На галявині у лісі виросла калина.
І життю вона раділа, як мала дитина.
Щиро сонцю усміхалась, вмилася дощами,
Милувалася пташини ніжними піснями.
Росла гідна й незалежна, сильна і красива,
Рідну землю прославляла і була щаслива.
Та почав тим краєм править лісовик могутній,
Самовпевнений надмірно, надзвичайно лютий.
Поглядав на інші землі, власними – втішався,
Та з усіх, хто жив у лісі, тільки знай – знущався.
Навесні калина вкрилась білим цвітом рясно,
Стала, ніби наречена, ніжна і прекрасна.
Всі довкола – птахи й звірі – нею милувались…
Випало лісовикові про той цвіт дізнатись.
Наказав дівчині милій пів цвіту віддати,
Бо ту вроду з вод підземних сміла напувати.
Скинула вбрання святкове молода красуня,
Листячком затріпотіла, похилилась сумно.
Та, де цвіт лишився гарний, ягоди з’явились,
Налилися вони соком і розчервонілись.
Наказали калиноньці і плоди зривати
Лиш за те, що на цих землях взялась проростати.
Що ж роботи? Що зростила, віддала покірно.
Та при цьому залишилась гордовита й гідна.
Більш господар розлютився: хоче й листя взяти,
Бо його вітри могутні мали овівати.
Похилилась, зажурилась, листячко струсила.
Лихо. Жити в цьому лісі дівчині несила…
Вже й морози обпікали, й хуртовини гнули,
Та зламати її волю не змогли віхоли.
Не здалася, не злякалась, за землю трималась,
Бо любила край свій рідний – сонцю усміхалась.
Дивувався лісовик той стійкості калини,
Вирішив забрати й віти славної дівчини,
Бо на Божий світ дивились, до сонця тяглися…
Його слуги за сокири впевнено взялися:
Порубали на шматочки гілочки й спалили.
Вже не буде більше волі в ясної дівчини.
Круг багаття танцювали і теплу раділи,
Про вродливу калиноньку й думати не сміли.
Загубили її віти, щоб самим зігрітись,
Різнику-лісовикові вміло прислужитись.
Вороги життя зламали і підступно вбили,
Взяли молодість і віти в гордої дівчини.
Та засяє ясне сонце і весна настане,
Знов калина в білім цвіті серед лісу стане,
Бо коріння не вмирає і життя триває,
А СВЯТІШЕ ВІРИ Й ВОЛІ НІЧОГО НЕМАЄ.
Тетяна Скубенко

Роздрукувати статтю
Категорія: Наша творчість
«
»
Ви можете слідкувати за відповідями до цього запису через стрічку RSS 2.0. Ви можете прокрутити до кінця та залишити відгук. Пінги в даний час не допускаються.