Україно!

Зажурилась Україна. ..Плачуть карі очі…

Що від неї чужі люди з автоматом хочуть?

Плаче, плаче рідна ненька, розпустила коси.

Ніжні ніженьки біленькі не збирають роси.

Чом не радуються люди цим степам чарівним?

Чи забули: перед Богом все одно ми рівні?!

Чи ти маєш п’ять будинків, чи одну хатину,

Бережи й цінуй єдину рідну Україну!

Нащо б’єш її в обличчя, палиш русу косу?

Нащо сорочки здираєш, залишаєш босу?

Пригадай же: ти – людина, не тварина дика.

Приберімо свої кігті, заховаймо ікла!

Люди! Люди, схаменіться! Брат іде на брата!..

Треба розвивати рідну, а не руйнувати.

Не цурайтесь, схід і захід, ви – сім’я єдина.

І тоді розквітне ненька, встане Україна!

Об’єднаймось, як раніше, візьмемось за руки,

Щоб з усіх куточків світу чути щастя звуки.

Боже, поможи Вкраїні час цей пережити!

Тільки разом українці зможуть все змінити!

Бритик Євгенія,

учениця 10 класу

Категорія: Наша творчість