Зубрицька Тетяна Іванівна

Одного весняного дня учні 7-А класу разом з класним керівником йшли на зустріч до ветерана педагогічної справи Зубріцької Тетяни Іванівни. За кілька хвилин дійшли до ошатного будинку, де нас вже чекала трудівниця, мама, бабуся.
Розмова відбулась за круглим столом у теплій, домашній, затишній атмосфері.
Ось таку історію повідала нам Тетяна Іванівна.
Народилася 20 лютого 1924 року в селі Смільченці Лисянського району Київської області. У родині виховувалось троє дітей, Тетяна – середня донька. Батько помер рано, і матері було важко самій піднімати на ноги дітей.
Тетяна закінчила місцеву сільську початкову школу; середню школу - у Лисянці, з відмінним атестатом 22 червня 1941 року.
Дівчині так хотілось, щоб збулася її заповітна мрія – стати вчителем мови, і навчатися разом зі старшою сестрою, яка вже на той час закінчила перший курс історичного факультету університету ім. Т.Шевченка в місті Києві.
Родина жила бідно, не було коштів, щоб відвезти документи до Києва. Тому їх збирали і однокласники. Війна розпорядилася по-своєму…про навчання довелося забути. Старша сестра пішки повернулася додому з Києва.
Воєнні роки були важкі, довелося тяжко трудитися, обробляти буряки, косити траву і носити важкі в’язки, щоб нагодувати корову.
Під час німецької окупації було вбито багатьох мешканців села, а родині Тетяни вдалося вижити.
Дім, в якому жила дівчина, стояв на центральній дорозі, мабуть, тому його обрали для штабу радянські військові, які звільнили мешканців від німецько-фашистських загарбників.
Із світлою посмішкою згадує Тетяна Іванівна, як читали Пушкіна, і як вперше у житті скуштувала пельмені, які їй дуже сподобались.
Після звільнення села Тетяна вступила до Уманського учительського інституту з дворічним терміном навчання на математичний факультет, але закінчила його лише за один рік (за скороченою програмою, бо країні потрібні були вчителі).
Дівчина старанно навчалася, була «світилом» на своєму курсі, іще до закінчення війни її направили на посаду вчителя математики у село Станіславчик Шполянського району Черкаської області. Тут вона познайомилася із своїм майбутнім чоловіком Сергієм.
В 1948 році родина переїхала до Сміли, а в 1949 році народилася донька Таміла.
Тетяна Іванівна влаштувалася на роботу вчителем математики у вечірній школі, що знаходилася в школі №1. У школі не було світла, користувалися керосиновими лампами, класи були різновікові, але кожен учень прагнув до знань.
З 1951 року працювала вчителем математики у школі №1, де директором був Січовий О.С.
Тетяна Іванівна була призначена і класним керівником одного з п’ятих класів, де були зібрані «переростки», другорічники, працювати з якими було не так і просто.
У 1955 році у родина Зубрицьких народився син Сергій. Донька та син Тетяни Іванівни навчалися у школі №1, і закінчили її із золотими медалями, успішно закінчили університет ім. Т.Шевченка. На сьогоднішній день мешкають із родинами у Києві.
У 1978 році Тетяна Іванівна вийшла на пенсію по вислузі років, а у 1979 – на заслужений відпочинок. З великою теплотою згадує про дружній колектив тих своїх колишніх колег: Коваль Марію Яківну, Первіненко Олену Сидорівну, Цапенко Зінаїду Володимірівну, Гончарову Поліну Йосипівну та інших.
За сумлінну та творчу роботу Зубріцька Т.І. нагороджена грамотами міського та обласного відділів освіти.
Тетяна Іванівна пишається своєю бібліотекою, де зібрані твори А.П.Чехова, Л.М.Толстого, О.С.Грибоєдова, М.В.Гоголя, М.Твена тощо.
І хоч роки беруть своє, Тетяна Іванівна може надати пораду, підтримати тих, хто цього потребує.

Категорія: Ветерани педагогічної праці