Доля моєї родини в долі України

Зазвичай пізнання сучасної молоді минулого своєї родини зупиняється на біографіях батьків, інколи – на біографіях бабусі та дідуся. Дехто встиг поріднитися з предками, ім’я яких починається з префікса – пра. Виходить, що перше покоління втрачається у часі, залишається на пожовклих фотографіях німими обличчями.
Саме тому нещодавно учні 11 класу вирішили представити дослідження-презентації під кодовою назвою «Історія моєї сім’ї у ХХ столітті». Поштовхом до проведення такого заходу став Всеукраїнський конкурс мультимедійних проектів «Врятувати від забуття», який проводиться в Україні вже четвертий раз. Організаторами цього конкурсу є Інститут історії України НАН України та Міжнародний благодійний фонд національної пам\'яті України. Метою конкурсу є збір джерел усної історії. Це можуть бути родинні перекази, інтерв\'ю та спогади безпосередніх учасників та свідків подій минулого тощо.
Двічі в цьому конкурсі брав участь наш однокласник Рак В., який у 2013 році став переможцем. І ми захотіли теж більше дізнатись про свої родини.
Українське ХХ століття почалося зі сліз та закінчилося почуттям безвиході. І, справді, зібравши свідчення своїх пра…пра… пра..предків, ми усвідомили жорстокість того болю, що об’єднує український народ у моменти скорботи. Перша світова війна, Голодомор 1932-1933 років, сталінські репресії, Вітчизняна війна 1941-1945 років – ці події відклали свій відбиток на історію кожної сім’ї.
Захоплюючими були розповіді моїх однокласників Рака В., Зайцевої В., Гончаренко О. про родичів. Свої два конкурсні фільми представив Влад Рак (про свою прабабусю та про відродження церкви в селі Куцівка). Ми побачили Великоднє яйце, подароване дружиною царя Миколи ІІ славному козаку Петру Єлисейовичу, прапрадіду Вікторії Зайцевої. Також завітали до повоєнної Німеччини, в концентраційний табір «Равенсбрюк» нас повела пам\'ять Єлизавети Федотівни, прабабусі Ольги Гончаренко. Учні 10-11 класів побували в чоловічій гімназії м. Сміла разом з першим її учнем Олександром Прокоповичем, прапрадідусем Анастасії Білан.
Урок історії дійсно об’єднав наші сім’ї в одну українську родину. Ми бажаємо, аби ніхто не робив себе сиротою при живих родичах, та не лінувався дізнаватись історію своєї родини. Адже свідків стає все менше, час минає швидко, і дуже легко втратити знання про власне походження, про своє коріння.

Категорія: Новини школи