Ще тільки восьма ранку, а ми вже сидимо в автобусі у хвилюючому очікуванні цікавої суботньої екскурсії.
Сорок хвилин у дорозі і нас зустрічає на пагорбі вітряк. Це місто козацької слави Корсунь-Шевченківський, засноване Ярославом Мудрим, з багатовіковою історією. Названо його на честь Тараса Григоровича Шевченка, бо за тридцять чотири кілометри від міста розташоване село Моринці – мала батьківщина великого Кобзаря.
Це місто відоме далеко за межами України. Тут Богдан Хмельницький розгромив двадцяти шести тисячне польське військо, тут відбулась Корсунь-Шевченківська битва, у якій наша армія знищила вісімдесят тисяч німецьких солдатів, змінивши хід Великої Вітчизняної війни. Про цю битву мені також розповідав мій тато, а йому розповідав його дідусь, який був учасником цієї битви та втратив на ній ногу.
Тільки ми вийшли з автобусу, нашу увагу привернув портрет Т.Г.Шевченка, вирізьблений на камені. Далі ми попрямували до помешкання Понятовських, в палацах яких розташовані музей: історії Корсунь-Шевченківської битви, де ми побачили різну зброю та військовий одяг, а під відкритим небом – літака, танки, бойові машини і, навіть, легендарну «Катюшу». Історико-краєзнавчий музей познайомив нас з предметами побуту часів Київської Русі та давніх часів, знайдених на території корсунь-шевченківщини. Художня картинна галерея захопила нас красою своїх картин. Я довго не могла відірвати погляду від картини про свято Івана Купала, написаної олійними фарбами. Вона мені сподобалась найбільше. Ще привернула мою увагу картина про сучасні події на Майдані.
З заднього двору помешкання нам відкрився чудовий краєвид – гора, вся засаджена бузком – це гора Янталка. Наша вчителька нам розповіла, що цей бузок, який закриває вхід у печеру, виріс сам. Гора названа на честь Яна і Наталки, які за легендою, взявшись за руки, кинулись вниз з високої гори на гранітне каміння берегу річки Рось, бо батьки не дозволяли їм зустрічатись. У парку ми бачили пам'ятник цим двом закоханим, де вони зображені в останню мить свого життя.
Минаючи статую «Дівчинка і косуля», через місток, піднявшись на гору, ми прийшли до джерела. Втамувавши спрагу чистою джерельною водою, я з однокласниками трохи побешкетували – збирали опале листя і обсипали один одного.
Наша екскурсія непомітно підійшла до кінця. Ми залишили Корсунь-Шевченківський державний історико-культурний заповідник, втомлені, але щасливі 4-А і 4-Б  попрямували додому…

Катя Марунич, 4-А клас