Тарасова дорогаВін мав тяжкі життя і долю,
Що відібрали щастя й волю.
Він пас ягнята за селом.
А мрії розійшлися сном…Дитинство болісне, пекуче,
Се так нестерпно і болюче.
Лиш лікувала його рани
Любов однолітки Оксани.

Та й те забрали, те єдине,
Що додавало йому сили.
І він вустами притулився,
Востаннє з любою зустрівся.

Покинув рідну стару хату,
Свою Вкраїну, рідну мати.
Усе покинув і полинув,
На зустріч долі жереб кинув.

Через роки, через тривоги,
Тяжкі і болісні дороги
Він повернувся до села.
Та доленька його сумна.

В коханні щастя не пізнав,
Але ж творив, учив, писав.
Від болю за народ тремтів.
Вірші – єдине, що любив.

Шевченко

Назавжди залишиться пам\'ять про нього,
Бо люди шанують Шевченкове слово.
Святкуємо радісно кожну річницю,
Вчимо і шануємоємо творчу скарбницю.

Ми Вас не забудем, Тарасе, ніколи,
І думи, і вірші відомі зі школи.
У кожному домі Шевченка «Кобзар»,
Напам\'ять ми знаєм його, як Буквар!

До Канева люди приходять і нині.
І квітів багато на Вашій могилі.
Бо творчість, думки знайшли відгук в серцях:
Здолати змогли Ви кріпацтво і страх.

Як тяжко, мабуть, було мати злу долю,
Тож мріяв щоднини отримати волю.

Прийшли «тихим словом» ми Вас пом\'янути -
Всі вільні і щастям окрилені люди!!!