«Судний день», або 75-та річниця трагедії у Бабиному Яру

Их расстреляли на рассвете,

Когда еще белела мгла.

Там были женщины и дети

И эта девочка была.

Символ Голокосту, нещадної машини нацизму, місце сліз, скорботи, невимовного горя та смерті – все це Бабин Яр. Трагедія, яка 75 років тому стала безпрецедентним прикладом антигуманності й звірячої жорстокості, і досі лише при одній згадці про неї стирає усі слова, ставить безліч питань без відповідей і викликає супротив – ні, такого просто не могло статися в реальності, це занадто… На жаль, факти говорять про інше: протягом трьох днів, з 29 до 30 вересня 1941 року у Бабиному Яру було знищено більше 33 тисяч євреїв.

Саме в день відзначення роковин трагедії учні 10-11 класів Нашої Першої зібралися на відкритий захід, що організувала вчитель історії І.М. Кавун. Варто сказати, що старшокласники, як й інші гості заходу, відверто не були готові до такого емоційного потрясіння.

Всі ми щось знаємо про цю трагічну сторінку історії. Але тільки пірнувши глибше, розумієш, що забув «акваланг». Нестача кисню стала відчутною із перших хвилин, коли присутні почули історію Бабиного Яру без прикрас. Євреям, які на той час складали четверту частину населення Києва, було наказано зібратися у відповідному місці із метою переселення. Тож, люди брали із собою найважливіші речі, документи та із тривогою, але повні надії самі йшли в обійми смерті. Натомість нацисти планували операцію, яка повинна була пройти блискавично та з особливою жорстокістю. Місцем масової страти обрали один із найбільших ярів Києва, де свій останній спочинок в результаті знайшли декілька десятків тисяч людей.

Особливо напруженою частиною заходу став виступ учениці 6-А класу Ярослави Тимошенко. У її виконанні прозвучав вірш «Чулочки», символізм і драма якого виражають, мабуть, всю звірячість спланованої страти. А ще відео… Звісно, людей, які особистопам’ятають ті дні, які дивом пережили поєдинок зі смертю, залишилося дуже мало. Але учасники заходу мали нагоду із записаного журналістами інтерв’ю почути спогади чоловіка, який йшов дорогою смерті разом із родиною, та звернути із неї зміг лише він. У той день шестилітній хлопчик побачив страту усіх рідних і лише завдяки випадку вижив сам.

Емоції такої сили неможливо підробити, не можна зіграти чи вигадати. Те, що зринає в душі під дією почутого та побаченого, залишає гіркуватий присмак у роті, піднімає на поверхню важезний камінь, що застрягає десь у грудях. Саме такі відчуття залишив захід у присутніх старшокласників, а також додав декілька років в емоційному паспорті.

«Головне, що без фальші», - резюмувала організатор, вчитель історії І.М. Кавун. І відповісти нічого, бо слова були придавлені отим каменем. У грудях.

А.С.Третяк

вчитель української мови та літератури

Категорія: Новини школи