Ви можете слідкувати за відповідями до цього запису через стрічку RSS 2.0.
Ви можете залишити відгук, або зворотне посилання з Вашого власного сайту.
Ви повинні авторизуватися, щоб залишити коментар.
Ви повинні авторизуватися, щоб залишити коментар.
Врятувати від забуття
ХХ століття для України – це непростий період в історії. Про нього багато сперечаються, написана величезна кількість книг, підручників, наукових дисертацій. Подіям і особам надають різні, інколи прямо протилежні оцінки. При цьому практично зовсім не чути голосу свідків цієї історії – наших батьків, дідів і бабусь. А з пам’яті, тим часом, стираються події, історичні місця.
Інститут історії України НАН України та Міжнародний благодійний фонд національної пам\'яті України вже третій рік поспіль проводять Всеукраїнський конкурс мультимедійних проектів «Врятувати від забуття».
Метою конкурсу є збір джерел усної історії. Це можуть бути родинні перекази, інтерв\'ю та спогади безпосередніх учасників та свідків подій минулого тощо.
Учасникам конкурсу надається унікальна можливість висловити свій погляд на історію України ХХ століття через власну родинну історію, зберегти для майбутніх поколінь свої враження та спогади про пережиті історичні події.
Цього року мені теж запропонували зробити власний проект в рамках конкурсу. Головною героїнею фільму «Я святкую життя» стала моя прабабуся Варвара Онуфріївна, яка була свідком буремних подій: репресії в 1937 р., Велика Вітчизняна війна 1941-1945 р.р., відновлення колгоспів тощо.
25 січня 2012 року відбулося підведення підсумків Всеукраїнського конкурсу мультимедійних проектів «Врятувати від забуття».
У конкурсі взяло участь понад 550 робіт з більшості областей України. Загальний обсяг конкурсних мультимедійних проектів склав 22 гігабайти. Фільм «Я святкую життя» став одним з трьох лауреатів і мене було запрошено до Києва на підведення підсумків. Найбільше мене вразив фільм переможця конкурсу «Шлях до хреста» (автор — Сергій Бороденко, Донецька область, м. Новоазовськ). В ньому автор затронув непросту тему пам`яті та догляду за могилами невідомих солдатів, які загинули під час Великої Вітчизняної війни.
Але найголовніше, що я дізнався багато нового про мою сім`ю та зберіг для нашого роду унікальні спогади. Адже, «Тільки родина — як вічна зернина на невмирущому полі життя» — так співав незабутній Назарій Яремчук.
Бережіть своїх рідних та близьких, згадуйте про них не тільки на свята!