10 причин, чому діти нас не чують

(поради для батьків дошкільнят та дітей молодшого шкільного віку)

“Сто разів треба повторювати”, “як об стінку горохом”, “доки не крикнеш – не зробить” – ці фрази впевнено займають перші рядки в хіт-параді батьківських скарг дитячому психологу. Чому?  Найголовніша помилка батьків полягає в тому, що вони намагаються давати вказівки дітям, як маленьким дорослим. Але в “маленькій країні” діють свої закони сприйняття, які необхідно враховувати, якщо ми хочемо бути почутими.

Відсутність зорового контакту

Помилка №1. Дітям доступна лише гнучка одноканальна увага. Це означає, що мозок дитини здатний сконцентруватися тільки на одній меті (наприклад, на будівництві тунелю зі стільців). Безглуздо дратуватися, що захоплений грою малюк вас “не чує” – він поки-що просто не здатний на це. Тим більше що мамині слова доносяться звідкись зверху, в той час як “справжнє” життя проходить тут, під стільцями!

Робота над помилками. Перш ніж давати вказівки, необхідно переключити увагу на себе. Сядьте навпочіпки, подивіться дитині в очі (можна доторкнутися або взяти за руку). Зверніться до нього по імені: “Даринко, подивися на мене”, “Тимку, послухай, що я скажу” тощо, корисно попросити повторити, що він почув. Завдання, які видаєш сам собі, виконувати набагато приємніше.

Прохання, що складається з кількох

Помилка №2. “Зніми взуття, вимий руки і за стіл”, – на наш погляд, прохання просте, як двічі два. А ось для дитини це досить складний алгоритм. Спробуй запам’ятати послідовність, нічого не пропустивши! Ось дитина і “застрягає” в передпокої.

Робота над помилками. Розбивайте складну задачу на прості. Видавайте дитині тільки одне коротке завдання, наприклад: “Зніми взуття”. До наступного переходите, коли вказівка ​​№1 буде виконана.

“Непрямі” вказівки

Помилка №3.  Наприклад: “Ти ще довго будеш сидіти в бруді?”, “Тобі що, подобається ходити з липкими руками?”. “діти розуміють все буквально. Здогадатися, що в маминому питанні закладено керівництво до дії, їм поки важкувато.

Робота над помилками. Варто пам’ятати, що всі прохання повинні звучати так, щоб їх можна було зрозуміти однозначно.

Багато слів

Помилка №4. “Сашко, скільки разів тобі можна говорити, що не стрибай з крісла на диван! Ти вже забув, як розквасив ніс, хочеш впасти ще раз?.. тощо”. Зрозуміло, що у батьків, які видають “промову”, що називається, “накипіло” і вони хочуть якось припинити небезпечну поведінку дитини, але вислуховуючи довгу нотацію, дитина тільки плутається в словах і забуває, про що, власне, йдеться”.

Робота над помилками. Не варто нагадувати дитині “минулі” гріхи. Не потрібно лякати прийдешніми неприємностями. Дитина живе “тут і зараз”, тому спроба вплинути на нього довгими поясненнями безглузда. Найкраще в такий момент сказати коротко: “Стрибати з крісла не можна, це небезпечно”. Після цього можна перетворити ситуацію в жарт – наприклад, зняти пустуна з крісла і покружляти, пограти в літачки. Або переключити увагу – наприклад, запропонувати позмагатися, хто краще перестрибне через розкладені на килимі листки паперу. Одним словом, знайти більш безпечний вихід для енергії, що переповнює малюка. І найголовніше правило – якщо не можете змінити поведінку дитини, міняйте обставини, які провокують небезпечну поведінку. Наприклад, перенесіть крісло в іншу кімнату.

Крик

Помилка №5. Дитина попросить вибачення, скаже, що все почув і зрозумів. Насправді він не почув – не до того було. Головною метою було – запобігти покаранню. Крім того, крик викликає тривогу, страх. А страх знижує здатність мислити. Згадайте, як ви самі себе почуваєте, якщо з вами на підвищених тонах розмовляє хтось значущий, наприклад начальник, напевно буває відчуття, що губитеся, як ніби “тупієте”? Те ж саме відбувається і з дитиною.

Робота над помилками. Кращий спосіб утримати емоції під контролем – бути послідовними. Якщо дитина зрозуміє, що немає способу випросити годинне сидіння перед телевізором, вона перестане ігнорувати прохання вимкнути мультики.

Очікування негайної зміни поведінки

Помилка №6. Американський педагог Мері Бадд Роу в ході експериментів виявила, що діти сприймають сказане не так швидко, як дорослі, а з затримкою в кілька секунд. У тому числі і тому, що довільна увага (тобто вміння зусиллям волі відволікатися від цікавого на користь необхідного) повністю формується у малюка тільки до 6-7 років. Це означає, що швидко перемикатися з того, що цікаво, йому (наприклад, возити по підлозі табуретки) на те, що “цікаво” вам (одягнутися і відправитися в поліклініку) дитина менша шести просто не може.

Робота над помилками. Давайте дитині “часовий” запас. Наприклад, вам пора додому, а дитя ніяк не може відірватися від гри. Домовтеся з ним, скільки разів він зможе з’їхати з гірки перед виходом додому, тоді ваше прохання напевно буде почуте. Варіант: якщо карапуз “не чує”, що пора залишити машинки і піти обідати, – запропонуйте машинкам позмагатися – хто швидше доїде до кухні тощо.

Метод “заїждженої платівки”

Помилка №7. Поганий для дитини, тому що вона не звикає до самостійності. “Мама цього разу не нагадала, що треба вимити руки після туалету, означає, що їх мити не обов’язково”. Поганий для мами, тому що навіть найтерпеливіша людина, що змушена постійно бути “платівкою”, виснажується і може одного разу через дрібницю зірватися – накричати або відшмагати.

Робота над помилками. У дітей дуже розвинена зорова пам’ять, тому для засвоєння режимних моментів дуже ефективно працюють малюнки-нагадування. Наприклад, у півтора-два роки малюк вже здатний засвоїти, що треба мити руки в трьох випадках: перед їжею, після “походу” на горщик і після прогулянки. Повісьте у ванній і в передпокої яскраві малюнки, присвячені цим трьом ситуацій. Кожне миття рук дитина охоче відзначатиме яскравим кружечком або хрестиком.

Прохання-“заперечення”

Помилка №8. “Не лізь в калюжу!”, “Не гримай дверима!” дитяче сприйняття “пропускає” частку “не”, і малюк щоразу сприймає батьківську заборону як привабливу пропозицію.

Робота над помилками. Запропонуйте цікаву альтернативу. Наприклад: “Давай спробуємо обійти калюжу цим вузьким бордюром» або “Чи зможеш ти закрити двері, щоб ніхто не почув?”

Постійні осмикування

Помилка №9. Як правило, щоразу осмикують дітей стривожені мами, котрі відчувають постійний острах за малюка і справляються з цим острахом за допомогою гіперопіки. “Не наступи в багнюку”, “Обережно, поріг”, “Стій, там собака” – і так весь день. Якоїсь миті втомлена від тиску дитина починає сприймати мамині слова просто як “фон”.

Робота над помилками. Спробуйте порахувати, скільки разів за годину (наприклад, за прогулянку), ви робите дитині зауваження. Які з цих зауважень цілком можна було б і не робити? Чи не осмикуйте його з будь-якого приводу, а намагайтеся бути поруч, коли малюк активний. Залазьте разом з ним на гірку, сходіть за компанію подивитися, що там лежить в кущах, разом подивіться на собаку. Дитина обов’язково “скопіює” ваше безпечне поводження.

Невміння чути дитину

Помилка №10. Буває, що мама і дитина проводять удвох увесь день, але складно сказати, що вони довго були разом. Наприклад, малюк хоче розповісти мамі щось, з його точки зору, дуже важливе про знайдений в пісочниці камінчик. Але мама захоплена розмовою з подругою: “Зачекай!” Або дорогою в магазин дитина щось захоплено розповідає, мама неуважно киває головою, занурена в свої думки.

Робота над помилками. Дитина вчиться у нас усього, в тому числі і мистецтва комунікації. Не так важливо, скільки часу ви проводите разом, важливіше, як ви його проводите. Спробуйте на годину-дві повністю зануритися в гру, зосередившись лише на спілкуванні з малюком. Він напевно “насититься” увагою і захоче пограти самостійно, залишивши вам час і на розмову з подругою, і на роздуми. А ось дитина, з якою проводять цілий день “поруч, але не разом”, звикає “випрошувати” увагу за допомогою пустощів.

Категорія: Поради психолога